Загострені кепки / Гострі козирки

Найпростіше домовитися з відчайдушною людиною.

Господу байдуже, де ти живеш — у нетрях чи палаці. Господу все одно, бідний ти чи багатий. Для нього ти все одно залишаєшся божим.

- Оберама Голд закоханий у тебе, він навіть постригся. І аромат твоїх духів полегшить його біль. - Томмі, сьогодні мені сорок п'ять років. — Сорок п'ять і все ще розбиваєш серця.

Тобі не потрібні були всі ці пігулки. Тобі всього лише потрібна була війна.

Єдиний спосіб гарантувати світ — переконати, що війна безнадійна.

— Платиш повіям за секс, вбивцям за смерть. - Ніщо не безкоштовно. - Бідолашний Томас...

Коли ти спустиш курок, тіло того хлопця складається біля твоїх ніг. Потім їх стає багато, а потім ти й кроку не можеш ступити, щоб вони не пішли за тобою.

- Ти сказав прекрасну промову, що віриш у рівні права для жінок компанії, але коли доходить до справи, ти нас не слухаєш. Ти не довіряєш жінкам? Томас, це була лише одна жінка, може пора її забути? - Забути кого?

Я дещо зрозумів. Ми з вами дуже різні, але в той же час абсолютно однакові. Як відображення у дзеркалі. Ми ненавидимо людей, а вони, своєю чергою, ненавидять нас. І бояться нас. Зрештою, ваше серце буде розбите, як і моє. Такі як ми, містере Шелбі, завжди будуть одні. І за все кохання, яке ми отримуємо, доводиться дорого платити.

— Томе, нам дали гіршу роботу. — Так, а ми ще й самі зголосилися... Іноді це триває цілу ніч... Я лежу тут і чую лопати та кирки... за стіною, там. І молюся, що сонце зійде раніше, ніж вони докопають. Ні, я не молюся - я сподіваюся. І іноді виходить – сонце перемагає. Але найчастіше — лопати перемагають сонце.