Фільм

— Я принесла тобі ранковий чай. Зазвичай, ти ще спиш. — Ви приносите мені чай уранці? — А ти як гадаєш, звідки він береться? — Не знаю. Я думав, це зрозуміле.

Після того, як пограбували замок мого батька, безцінна спадщина, що століттями зберігалася в сім'ї, зникла. Усьому можна знайти заміну, окрім одного. Ренфілде, поверни мені цю картину. Поверни її додому.

— Цікаво, що чекає на нас попереду? — Це не має значення. Якщо ми будемо приймати всі виклики так само, як завжди. Якщо ми будемо сповнені пристрастей, а наші серця будуть вірні тому, що нам дорого. Сміливості, скільки б на ворогів нас не чекало. Віри в те, що темрява обов'язково зміниться світлом. — А кохання? — Понад усе.

— Я трохи збуджена, погано сплю... — Думки про мене? Розумію, іноді всю ніч не сплю, думаючи про себе.

Вигодувавши змію, не дивуйся, що вона тебе вкусить.

Не варто боятися бути сміливішим, пупсику!

Немає меж для порятунку життя.

Ця навіть цілуватися не вміє. Довелося їй пояснити, що рота хоч і не геніталії, але найголовніший сексуальний орган у людини.

— Чи надаси мені послугу? Опиши сьогоднішній день, яка там погода? — Похмуро. — Ні, слова мають бути твоїми. Якби твої очі могли говорити, що вони сказали? — Це блідий день. Все яскраве заховано за хмарою, і сонце не схоже на сонце. — А на що воно схоже? — На срібну устрицю. — Дякую, я це побачив.

[Альф президент] — Альф, як ти думаєш вирішити проблему безпритульних? — Вже вирішив! — Як вирішив? — Для кожного з них будується будинок. — А що ти думаєш робити з безробіттям? — Її вже немає. Усі будують удома! — Може, й війн більше немає? — А кому воювати? Усі бігають, шпалери для нових будинків обирають.