Місіс Хадсон

- Я злий. - Все гаразд, Джон. У цьому нічого незвичайного. Він змушує нас це відчувати. Всі позначки на моєму столі і цей шум, постріли о пів на другу ранку... — Так. —... прокляті зразки у холодильнику. Уяви, зберігати тіла поруч із їжею. - Так. - І сварки! До ручки мене доводив своєю легковажною поведінкою! — Послухайте, взагалі-то я не настільки злий, гаразд?

— Замовчіть, місіс Хадсон. - Я й слова не сказала. - Ви формулюєте питання. Ваш розумовий процес викликає фізичний біль.

– Скажіть, у нього колись були… дівчата, друзі, хоч якісь стосунки? - Я не знаю. - Як це можливо? - Він - Шерлок. Хтось може знати, що діється в цій дивній голові.

- Камери. За нами стежать. - Що?! Камери? Тут? Але ж я в нічній сорочці!

Лікарю, заберіть його в санаторій. Він сидить на дієті з кави, тютюну та листя коки.

- Шерлок, що ти зробив із моїм будинком? — З будинком усе гаразд, місіс Хадсон, якщо не брати до уваги мертвого серійного вбивцю на другому поверсі — хороші новини для Лондона, погані новини для вашого килимка.

- Хочете чай? — Дякую. — Чайник геть там.

— Місіс Хадсон, повернусь пізно, можливо, захочу їсти. — Я домовласник, дорогий, а не хатня робітниця. — Щось холодне підійде!

— Я принесла тобі ранковий чай. Зазвичай, ти ще спиш. — Ви приносите мені чай уранці? — А ти як гадаєш, звідки він береться? — Не знаю. Я думав, це зрозуміле.