Фільм

Іноді мені здається, що в той момент, коли Бог роздавав щастя, я стояла в якійсь іншій черзі — за хлібом чи там за ковбасою, але точно не за тим, за чим треба було стояти. Що я могла купувати на той момент? Сама не знаю! Але це напевно були не довгі ноги чи струнка талія. Дуже часто я ловлю себе на думці, що всі слова з часткою«не» — це про мене: невисока, некрасива, нещаслива.

Лови момент, тому що завжди є інша, яка стоїть за твоєю спиною і дихає тобі в потилицю.

— Нам треба зупинити цих ідіотів, поки вони не зганьбили наші добрі імена! — Ну, по—перше, я не знаю, наскільки ваші імена добрі...

Ми змогли обхитрити лисицю, що робить нас хитромудрими!

– Гарний пароплав! – Пароплав він добрий. Тільки він води боїться.

— Що трапилося? — Ти клянешся нікому не розповідати і не сміятися? — Я віднесу свою таємницю до могили, але сміх — неконтрольована реакція організму.

Боже мій, моя геніальність стає важким тягарем. Допоможи мені.

— А як тебе звати? — Лікарю. — Ім'я, а не професія. — Лікарю. — А прізвище? — Лікарю. — Ти звеш себе Лікарем? — Так. — Це вже не ім'я, а психічний стан.

— Ти що, плачеш? — Ні, у мене просто алергія на гарні меблі.

— Чому ти не дозволяєш людям бачити добре в тобі? — Тому що, коли люди бачать хороше, вони очікують на краще. Я не хочу, щоб мені довелося жити, виправдовуючи чиїсь очікування.