Деймон Сальваторе

— То який план? - Розділяй і володарюй. Для початку потрібно відвернути їх чимось блондинистим.

— Скільки йому потрібно, щоб прийти до тями? — Пару днів… плюс мінус… — Але ж пару днів минуло. — Значить, плюс.

Я люблю тебе, Олено! Я люблю тебе так сильно, що навіть не можу зробити нічого егоїстичного. Чому ти цього не розумієш?

Давай до діла: я вбив тебе, ти хочеш помсти. Вставай у чергу!

— Ну, дослідження Ізабел про Містік Фолс... У ньому дуже багато переказів та легенд. Я тоді думав, що більшість із них — вигадка. - Ага, як та прикольна історія про вампірів.

— Я з тобою нікуди не піду, ти мене намагався вбити! — Так, а ти мене взагалі вбив!

- Я не знаю, що я хочу. - Ну, це неправда. Ти хочеш того ж, що й усе. — І чого ж, таємничого незнайомця, який знає відповіді на всі запитання?... Скажи мені, чого я хочу? — Ти хочеш кохання, в якому можна розчинитися. Ти хочеш пристрастей, пригод та трішки небезпеки.

Я знущаюся. Ти ненавидиш мене. Все повернулося на круги свої.

— Ти ревнуєш, що я була з твоїм братом? - Вже не ревну. Тільки не тебе, більше не тебе.

— Якось я вже забрав твої страждання! Можу зробити знову, але вирішувати тобі... — Послухай... Я знаю, ти думаєш, що забрав їх... але вони залишилися... Я й не пам'ятаю причин... я відчуваю порожнечу, самотність та стирання пам'яті нічого не змінить, не змінить того, що сталося.