Фільм

— Їдь на вокзал — візьмеш два квитки до Іркутська. - До Іркутська? Краще до Сочі: море, фрукти, кисень, га?! - У різних вагонах. - Гроші давай.

Незрозуміло, хто завдав перший удар: ми або вони, але вічний сутінок влаштували люди.

— Полісмени проробили блискучу роботу, знищивши будь-які докази… — Так, вони ніколи не проґавлять можливість проґавити можливість.

Як вони, виходить, працюють... Дуже просто. Я всі їхні секрети знаю. Отак: сів, задумався... Відчинив! Розумієте? Найголовніше – замислитися!

Не марнуй мій час, хлопче! Тобі ще рано вмирати!

Ти ненормальна. І, схоже, що це заразно.

Такими темпами миття посуду може стати другим покликанням!

Знаєте, Середньовіччя зовсім не було таким уже темним, як усі вважають, а Відродження — таким вже світлим.

- Допоможи чоботи зняти. — Навіщо ти їх натяг? - Хотів тобі сподобатися. - А зараз уже не хочеш? - А я вже сподобався!

- Воно того варте? Два тижні у ямі? - Найлегший термін... - Брехня! У ямі легко не буває. Там тиждень триває як рік. Це точно. — Зі мною був містер Моцарт. — Тобі дозволили взяти із собою програвач? - Він був тут (показує на голову) і тут (показує на серце). Краса музики, її відібрати не можна. На вас музика так не діє? — Ну, я в молодості грав на губній гармошці. Потім втратив інтерес. Тут від цього немає користі. — Тут від цього величезна користь. Тобі це потрібно, щоб не забути... — Не забути? - Не забути, що у світі є місця, висічені не з каменю. Те, що в тобі є те, до чого не дістатись... Те, що не чіпатимуть. Це лише твоє. Розумієш? І нічиє більше. Тільки твоє. - Про що ти говориш? — Про надію...