Лев Миколайович Толстой

Я впевнений, що сенс життя для кожного з нас просто рости в коханні.

У будь-якій справі краще небагато, але хорошого, ніж багато, але поганого. Так само й у книгах.

... по-друге, треба зрозуміти, що така держава, і якими силами вона володіє, щоб панувати над нами.

Як можна привчити себе класти життя у чинах, багатстві, славі, навіть у полюванні, в колекціонерстві, так можна привчити себе класти життя у вдосконаленні, у поступовому наближенні до поставленої межі. Можна зараз випробувати це: посадити зернятка і почати стежити за їхнім зростанням, і це займатиме і радуватиме. Згадай, як радів збільшення сили тілесної, спритності; ковзани, плавання. Так само спробуй задати собі хоч те, щоб не сказати цілий день, тиждень нічого поганого про людей, і досягнення також займатиме і радуватиме.

Настав час перестати чекати несподіваних подарунків від життя, а самому робити життя.

Все, всіх любити, завжди жертвувати собою для любові, означало нікого не любити, означало не жити цим земним життям.

Одна з найнагальніших потреб людини, рівна, навіть більш настійна, ніж їжа, питво, хіть, і про існування якої ми часто забуваємо, це потреба проявити себе – знати, що це зробив я. Дуже багато вчинків, інакше незрозумілих, пояснюються цією потребою. Треба пам'ятати її і під час виховання, і маючи справу з людьми. Головне, треба намагатися, щоб це була діяльність, а не хвастощі.

Він не дивився на неї, бо боявся її привабливості, і саме від цього те, що він миттю бачив у ній, здавалося йому особливо привабливим. Крім того, він бачив по блискучому її погляду, що вона бачить його і бачить те, що він милується нею.

Мене вважають злою людиною, я знаю, — і нехай! Я нікого не хочу знати, крім тих, кого люблю; але кого я люблю, того люблю так, що життя віддам, а решту передавлю всіх, коли стануть на дорозі.

Запевнивши народи, що вони у небезпеці, уряди підкоряють собі їх.