Настала вже справжня зима. Земля була вкрита білим килимом. Не залишалося жодної темної цятки. Навіть голі берези, вільхи, верби та горобини забралися інеєм, наче сріблястим пухом. А ялини стали ще важливішими. Вони стояли засипані снігом, ніби одягли дорогу теплу шубу. Так, дивно, добре було довкола; а бідна Сіра Шейка знала тільки одне, що ця краса не для неї, і тремтіла при одній думці, що її ополонка ось-ось замерзне і їй не буде куди подітися.