Книга / твір

Кажу тобі все це тільки тому, що колись ти станеш королем, і людські життя залежатимуть від кожного твого кроку і навіть від снів, що тобі присниться. Вони можуть не залежати від того, чи ти користуєшся за столом серветкою... але можуть і залежати.

Чим більше я розмірковую і оглядаюсь на минуле, тим ясніше відчуваю свою обмеженість.

Принцип мистецтва - життя.

Ніхто не помилиться, якщо спекулюватиме на несмаку населення.

Шрами – це лише інші форми пам'яті.

... адже глибоко всередині нього палала ганьба поразки. І все ж, я захоплювався тим, що він сприймає це з похмурим гумором, а не заперечує геть-чисто. Або, гірше, не поклоняється невдачам минулого.

Дивитися на тебе, не маючи змоги доторкнутися, — найгірше з покарань, відчувати твою близькість і не сміти притиснути до грудей, стиснути в обіймах — нестерпно жорстоке катування. Ти дивишся, не відводячи погляду, але не дозволяєш наблизитися, наче час обіймів минуло, твоє життя пішло іншим шляхом і мені в ньому немає місця.

Розумієш, життя не тече прямою. Вона — як кола, що розходяться по воді. На кожному колі повторюються старі історії, трохи змінившись, але ніхто цього не помічає. Ніхто не впізнає їх. Прийнято думати, що час, в якому ти, - новенький, з голочки, щойно витканий. А в природі завжди повторюється той самий візерунок. Їх насправді зовсім небагато, цих візерунків.

Іноді для того, щоб знищити тих, хто тобі ненависний, треба вдавати одним з них.

— Ах,— сказав Лоханкін проникливо,— адже, зрештою, хто знає! Може, так треба! Можливо, саме в цьому велика серм'яжна правда! - Серм'яжна? - задумливо повторив Бендер. — Вона ж покісна, домоткана та кондова?