гроші

- А як Ви спите? — Як і всі інші, мабуть. — Ви стільки побачили, стільки жахливого. - Так. Але я побачив і гарне. Хоч і не так багато. — Але як можна заснути, тримаючи такі речі у пам'яті. - Ти нічого не бачила. Я вже постарався. — Коли я заплющую очі, я бачу їх. Їх усіх. Як вони стоять там. Джоффрі, королева та моя сестра. — Знаєш, у нас із тобою є дещо спільне. Правда. Я був, напевно, на пару років старший за тебе, коли мого брата закололи в серціу мене на очах. Той, хто його проткнув, не був злим чоловіком. Віллем. Так його звали. Він втік, ніхто й сплюнути не встиг. А я стояв там і дивився, як вмирає мій брат. Але ось що цікаво: зараз я вже не можу згадати обличчя мого брата. А Віллем... О так, він був красенем. Рівні білі зуби, блакитні очі, підборіддя з ямочкою, що так подобаються дівкам. Я думав про нього, коли працював, коли пив і навіть коли сра. Дійшло до того, що я повторював його ім'я щоночі перед сном. Віллем, Віллем. Немов молитву. І одного разу Віллем повернувся назад у місто. Я так глибоко всадив сокиру в його череп, що з нею його й поховали. Кінь Віллема довіз мене до стіни, і з того часу я ношу чорне.

Я заробляю свій хліб тією справою, яку люблю. Напевно, саме тому я щасливий.

…Думаємо ми не образами, а словами. Думка, навіть не висловлена ​​вголос, вже втілюється у слова мозку людини. Напевно, ви помічали у багатьох людей звичку, міркуючи, ворушити губами. Це не дарма: це в голові думаючого ворушаться невимовні їм, але вже народжуються думки-слова, що рвуться у зовнішній світ. Людина«про себе» вимовляє свої думки, як речення. Іноді, втім, у мозку виникають не звукові, а мовчазні, письмові образи слів. З тих та інших і складаються наші думки. Ось що таке внутрішнє мовлення.

Багато відступилася. Багато чого відрубала. Я ненавиджу гордість за те, що за її велінням пішла від кохання… Звісно, ​​згодом охолола. Вибачила чортівку, відлучивши від розуму. Тепер слухаю серце. Кажуть, більшість помилок ми робимо на поводі у спокус серця. Наплювати. Краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити та пошкодувати.

Мрія російських лікарів — щоби бідні ніколи не хворіли, а багаті ніколи не одужували.

Якщо хтось мені й заздрить, то не через гроші, а через дочку.

— Знаєш, я помітив, що, незважаючи на те, що на своєму шляху, у цих славних шинках і мебльованих кімнатах, ти зустрічаєш різних дівчат, до речі, багато з них дуже милі, нікого з них ти не залишив поряд. Все одно рано чи пізно повертаєшся до цієї відьми. — Ну, вона ж таки відьма.

Ми так часто обманюємо себе, що могли б заробляти цим на життя.

Ви можете сказати, що для відновлення планети потрібно набагато більше душевних зусиль, ніж для її руйнування, але ви будете неправі.

Живи, безумець!... Витрачай, поки багатий!