кохання

Право онуків — знати, що є людина, яка завжди на твоїй стороні. Незалежно від обставин. Навіть якщо ти помиляєшся. Особливо якщо ти помиляєшся. Бабуся - це одночасно щит і меч, це дуже особливий вид любові, недоступний жодній світлій голові.

Хто сказав, що треба кинути Пісні на війні? Після бою серце просить Музики подвійно!

Жодна пристрасть не зачаровує людину так, як любов і заздрість.

Старість не захищає від кохання, але кохання захищає від старості.

Дружба - це зірка, а кохання тільки свічка. Ви мені заперечите, що бувають різні сорти свічок, і серед цих сортів бувають і приємні: наприклад, рожеві, візьмемо рожеві... вони кращі, але хоч і рожеві, все одно — вона згоряє, а зірка сяє вічно.

Що таке кохання? Квіти, шоколад та поезія? Чи щось зовсім інше? Може, це здатність закінчити жарт іншої людини? Або абсолютна впевненість, що є хтось, хто завжди прикриє твою спину? Або чуйне розуміння іншого, що ти миттєво усвідомлюєш, чому він робить те, що робить і поділяєш його переконання?

Ні, не тільки уві сні плачуть літні чоловіки, які посивіли за роки війни. Плачуть вони і наяву. Тут головне – вміти вчасно відвернутися. Тут найголовніше — не поранити серце дитини, щоб вона не побачила, як біжить по твоїй щоці пекуча і скупа чоловіча сльоза...

Мачадо віддав би всі рядки, всі вірші, що він написав, за годину зі своєю коханою. Тому що у скорботі не діють правила обміну, адже скорбота знецінює все. Людина готова віддати весь світ, щоб позбутися скорботи, але при цьому на скорботу нічого не купити, тому що скорбота безцінна.

Мені хотілося запитувати людей:«Ви закохані?»,«Що ви читаєте?»

Сонце — одне, а крокує всіма містами. Сонце моє. Я його нікому не віддам. Ні на годину, ні на промінь, ні з погляду.— Нікому. Ніколи! Нехай гинуть у беззмінній ночі міста! В руки візьму! — Щоб не сміливо крутитись у колі! Нехай собі руки, і губи, і серце спалю! У вічну ніч пропаде, — поженуся слідами... Сонце моє! Я тебе нікому не віддам!