кохання

Коли чутливим і ніжним серцям доводиться страждати в розлуці, то найменша зміна погоди, кожна хмаринка, ледь помітний подих вітерця — все здається закоханому небезпечним.

В тій же мірі, якою молодою леді не слід закохуватися до освідчення в любові з боку джентльмена, їй не слід і думати про нього перш, ніж стане відомо, що він думає про неї.

Яке це кохання! Ось тятенька каже, що це пустощі одне, на рік, на два, каже, це заняття не більше, а там зараз щодо капіталу. Чекайся, коли вона пройде, а поки що муки приймеш.

А ось взяти питання«Навіщо?». Коли я говорю їй:«Поїхали до мене», — а вона мені:«Навіщо?», — ось поясни, що я маю відповідати? Адже в мене вдома боулінг, не кінотеатр. Якщо скажу:«Займемося раз-два любов'ю, мені точно буде добре, тобі може, а далі ти можеш залишитися, але краще, щоб поїхала». Вона ж точно не поїде, хоч чудово розуміє, що ми їдемо саме за цим. І я говорю:«Поїхали до мене, у мене чудова колекція лютневої музики XVI століття». І ось ця відповідь її повністю влаштовує.

Поки розум закидає, серце виправдовує.

Я не любовна героїня, я ніколи не піду в коханця, завжди в кохання.

Як добре, що він умів говорити про своє кохання. А є ж люди, які люблять мовчки.

— Я знаю, що таке кохання, — співчутливо промовив кіт. — Це коли в тебе старими черевиками жбурляють і холодною водою з балконів обливають.

— Я б хотіла... Я б воліла вийти заміж за коханням. — Упевнена, що так буде. Тільки постарайся полюбити багатія. - Добре, я постараюся. Щоб ти була задоволена. А що ти? — Тільки дуже сильне почуття змусить мене одружитися. Тому... я закінчу свої дні старою дівою. Навчатиму твоїх діточок вишивати подушки і погано музицировать.

Коханим не брешуть!