людина

Війна — найдурніша з людських вигадок.

- Привіт Люк. Я мер Кобблпот. Чому ти не граєш із іншими хлопцями? — А раптом я їм не сподобаюся? - Як ти дізнаєшся, якщо навіть не спробуєш. А якщо й справді не сподобаєшся, почекай, поки вони відвернуться, і зіткни їх зі сходів.

Світ уникнув би багатьох воєн, якби люди витрачали стільки ж часу на секс, скільки витрачають на завоювання інших країн.

- Сподіваюся, ти пам'ятаєш, хто він? Він обрізав людям вуха та язики. - Я пам'ятаю, хто він! — Проблема роботи під прикриттям полягає в тому, що важливо пам'ятати, хто ти.

Про красу вмирання може співати тільки той, панночка, хто жодного разу не бачив, як вмирають інші.

— Знаєте, сер, доктор Тауншенд казав, що у вас є чудові старі історії про минуле клініки. Я б хотів почути одну якось. — Так, чому б не розповісти. Якось 1968 року... Я тебе ненавиджу. Кінець. - Він часто цю розповідає. - Я знаю.

— Нагадай мені, як тебе звуть, я тебе проклинатиму!

Але хіба хтось може все життя спати один? На це здатні лише небагато людей, яких покликання чи біда відірвали від людей, ті, що щовечора лягають у ліжко удвох зі смертю.

Правильне дозування афоризмів: мінімум слів, максимум сенсу.

Ніхто не гратиме в рулетку, на життя власної дитини.