людина

Мене завжди тішило те, якими дивними шляхами часом йдуть людські думки.

- Ого, - здивувався я. — Це алмази. І сапфіри. І рубіни. - Взагалі-то я називаю їх Особливі Прозоро-Тверді Блискучі, Особливі Синьо-Тверді Блискучі і... як же це... - Особливі Червоно-Тверді Блискучі? - припустив я. - От-от, - підтвердив професор.

- У мене діти. У мене їх двоє: хлопчик і... м-м... де... теж хлопчик. Два хлопчики. Ось. Це тягар. — Господи, як ви можете говорити про дітей? — Ну, зачекайте, Людмило Прокопівно! - Та що ви? - Не перебивайте, будь ласка! Я й сам зіб'юся.

Людська душа — не шкура тварини, яка від дублення стає якіснішою. Людська душа - це надчутлива, тріпотка, тендітна мембрана. Від ударів вона мертвіє і покривається шрамами. І починає боятися світу.

Якщо не існувало такого поняття як доля, то хтось точно повинен був бути там, нагорі, і роздавати виграші.

Панове! Ядерний арсенал США здатний 14 разів знищити кожну вашу країну... 15 разів — Північну Корею — про всяк випадок.

Життя - це прогулянка, облямована снами.

Мститися треба тонше і витонченіше, та так, щоб противник потім дуже довго приходив до тями і згадував вашу витівку як найбільший жах у житті.

Я був такий близький. У мене майже все вийшло, чорти забирай... О, і ця жінка, так... Жінка, яку я люблю... І я був близький. У мене було все на світі, чорти забирай!

Вона розсміялася і стала ще кращою. Наче богиня в променях сонця… Знаєш, як у книжці, де тільки зелені пагорби з фонтанами та все дуже добре.