людина

Люди, які не в змозі мотивувати себе, повинні задовольнятися посередністю, хоч би якими вражаючими були їхні таланти. (Тим, кому мотивація недоступна, залишається задовольнятися посередністю, попри всі їхні можливі таланти.)

Проте, відповідаючи так, Дігорі думав про свою матір, і про свої надії, і про їхній крах і тому таки додав, ковтаючи сльози, ледве вимовляючи слова: — Будь ласка... ви не могли б... якось допомогти моєї мамі? Тут, з горя, він уперше подивився не на важкі лапи лева..., а на обличчя... і неймовірно здивувався. Він побачив, що левові очі сповнені блискучих сліз, таких великих, наче лев журиться про маму більше, ніж він сам. — Сину мій, синку, я знаю. Горе у нас велике. Тільки в тебе і маю горе в цій країні. Будемо ж добрі один до одного.

А навіщо тобі напружуватись з приводу того, що він думає? Усі його думки – його особисті проблеми. Ти маєш робити те, що хочеш.

Це чудово, коли ти раптом розумієш, що ще не втратив здатність дивувати себе.

З природою, як і з коханою людиною, треба бути наодинці.

Життя як поштовий диліжанс. Люди сідають у нього, якийсь час їдуть разом, звикають один до одного. А потім рано чи пізно кожен виходить на станції. Двері диліжансу грюкають, і він їде. А ті, що розлучилися, ніколи більше не зустрічаються. Принаймні, у цьому диліжансі. Але хто сказав нам, що цей диліжанс останній? Можливо, десь там, за обрієм цього світу буде ще один.

... А захід сонця, неспокійно гримаючи, випалює мені нутрощі.

Добре? Дозер жене... Чудо-склад, для промивання двигуна або мозків.

— Перли, які я носитиму в першому акті, мають бути справжніми, — вимагає примхлива молода актриса. — Все буде справжнім, — заспокоює Раневська. — Все: і перли у першій дії, і отрута — в останній.

Якщо ви досить шалені, щоб займатися справою, яку любите - ви приречені прожити життя, повне сенсу.