мислення

... ми залишаємося з парадоксом про два парадокси.

Турбуюся, коли турбуватися нема через що. А коли є через що турбуватися, напиваюся.

Якщо в тебе вдома сестра, ти маєш думати про неї. За неї ти битимешся з ворогом.

– Піду в ТЮГ зайчиків грати… – Фаїно, який із тебе зайчик? Зітхнувши: - Значить, товсту, розігріту слониху.

Я хотів би дати тобі все, чого ти хочеш. Правда. Але нічого немає. Все зламано.

Поки ти настільки незадоволений собою, ще не все втрачено.

Ніщо так не зближує, як спільна творчість, спільний пошук, спільні невдачі і знахідки, коли дві абсолютно різні і чужі людини раптом ніби зливаються в єдине ціле, починають відчувати і розуміти один одного так точно і так миттєво, як ніколи не відчували і не розуміли своїх близьких.

Я служив за різними відомствами, але всі ці дев'ять посад були схожі одна на одну, як дві краплі води: я мав сидіти, писати, вислуховувати дурні чи грубі зауваження і чекати, коли мене звільнять.

Я зазирнув у вічі вселенського жаху, і з того часу навіть весняне небо та літні квіти отруєні для мене його отрутою.

Коли ми стаємо тими, ким маємо стати? В юності чи пізніше? У підлітковому віці, які б не були наші розумові здібності і темперамент, ми значною мірою залежимо від освіти, оточення, сім'ї; ставши дорослими, ми творимо себе відповідно до зробленого вибору.