Еміль Мішель Чоран (Сьоран)

А розсудливість? Це річ абсолютно протилежна. Розсудливість, що сидить у нас, зводить нанівець будь - які наші пориви, це внутрішній саботажник, який нас послаблює і паралізує, який слідкує за безумцем усередині, щоб вчасно його вгамувати, щоб його очорнити, зганьбити. Що ж таке тоді натхнення? Це миттєвий вихід із себе, незрозуміла воля до самоствердження чи саморуйнування.

Поки ти настільки незадоволений собою, ще не все втрачено.

Я думаю ковткою. Мої думки – якщо вони в мене взагалі є – це виття; вони нічого не пояснюють, вони кричать.

Знову про Христа. Як сказано в одному з гностичних оповідань, з ненависті до фатуму він нібито піднявся на небо і порушив розташування сфер, щоб люди перестали звертатися до зірок. І що в такому безладді сталося з моєю бідною зіркою?

У наших жилах протікає кров макак. Якби ми думали про це частіше, зрештою ми здали свої позиції. Ніякої теології, жодної метафізики — краще сказати жодних розмов, ніякої зарозумілості, ніякої пихатості...

Бути подібним до бігуна, який у найбільш вирішальний момент зупинився посеред дистанції, щоб спробувати осягнути її сенс.

Господи, не дай мені загинути в цьому вогні, а мій він чи твій, я не знаю.

Я ніколи не міг зрозуміти, що таке буття, за винятком кількох хвилин, що не мали жодного відношення до філософії.

На його обличчі тепер ні тіні глузування. Це тому, що він відчував до життя майже дріб'язкову прихильність. У тих, хто не чіплявся за неї, на обличчі грає насмішкувата посмішка — ознака звільнення та перемоги. Вони не йдуть у небуття, вони виходять із нього.

Завдання кожного з нас — довести до краю ту брехню, яку він втілює, досягти того стану, коли сам стаєш лише ілюзією, яка вже зжила себе.