пам'ять

Запам'ятай: тільки дурень думає, що сила та габарити – це одне й теж.

смерть залишається смертю, навіть якщо обізвати її реінкарнацією із втратою пам'яті. І привабливіше від цього не здається.

Пам'ять... Яка це владна сила – їй не накажеш, не відмовиш. Іноді вона воскресає перед думкою такі картини баченого і пережитого, що стискається серце і виступає холодний піт. Так буває і вночі, і вдень.

Несправедлива критика часто є замаскованим компліментом. Вона часто означає, що ви збуджуєте заздрість і ревнощі. Пам'ятайте, що ніхто ніколи не б'є мертвого собаку.

Найбільше я боюся збожеволіти. Минулого місяця в газетах писали про дослідників із Бостона. Вони переконані: вірус СНІДу гніздиться у мозку. Поступово він вражає мозок, клітину за клітиною, і людина божеволіє. З того часу я місця собі не знаходжу.

Зарозумілість ніколи не виправдана. Воно походить з низької самооцінки чи тимчасових, поверхневих досягнень. Запам'ятаємо ці негативні риси. Свідомо будемо ставитися до наших власних недоліків, до оцінки наших реальних можливостей, усвідомлюючи, що, загалом, ми нічим не відрізняємося від тих, над ким стверджуємо свою перевагу.

Коли вмирає письменник, починають переоцінювати його творчість. Так само, коли вмирає людина, починають переоцінювати її роль серед нас. Отже, минуле повністю створене смертю, яка населяє його ілюзіями.

Пам'ятаючи про смерть, ми прокладаємо дорогу до інших. Припиняємо ворожнечу, просимо вибачення за нанесену образу, висловлюємо симпатію до тих, до яких малодушно не могли прийти раніше. Речі, що здавались нам важливими, втрачають свою значущість: шпильки, фанаберії, взагалі всі неприємності, що інші обрушують на нас під впливом настрою. "Memento"* - це запрошення відчути себе інакше.

Я ілюзій не маю. Я ріс маленьким потворним гаденем. Злим, а ще зле пам'ятним, підлим. Але розумним. Я читав та спостерігав, читав та спостерігав. І все, що прочитував або бачив, брав до уваги.

Люди вмирають, пам'ять лишається. Нехай навіть така.