Ольга Громико

— Ударний загін Держнежохрани, спецназ нервово курить осторонь... —... гадаючи, що курили ми, — підтакнула Оленка.

— Вам яку спочатку новину — хорошу чи погану? — Погану, — одностайно вирішили ми, щиро сподіваючись, що хороша полягає не в тому, що погана тільки одна.

- Рудий! Іди сюди, не бійся! Давай з нами в карти, бо Поллі ніколи заміж не вийде. - Чому? — клюнув цікавий кіборг, повертаючись у пультогостинні. — Ну, приказка така є: якщо щастить у карти, то не щастить у коханні, — пояснив пілот, збираючи і тасуючи колоду. - А вона мене вже сім разів поспіль обіграла! — Може, чайку поп'ємо? — знітилася Поліна. Щелбан від DEX'a лякав її куди більше вінця безшлюбності. - Я чайник поставлю!

Самої правдивої розповіді не зашкодить трохи мистецького вимислу.

— А ви вмієте... літати? — запитала я давно хвилююче мене. Боги не обділили табунника почуттям гумору. — Дивлячись, звідки стрибнути. — Ну, скажімо, геть із тієї осики? — Аршинів десять пролікую. — За вітром чи проти? - Поперек.

Вистелене клубами грозових хмар, пронизане баштовим шпилем небо звивалося над замком величезним чорним тварюком, розкидаючи щупальця білих блискавок і гулко перекочуючи у череві валуни грому.

Охоронці охоче розсипалися в компліментах — спочатку безстрашності дівчини, потім її красі та розуму, а наприкінці взагалі запросили в бар перекинути чарку за знайомство. — Ой ні, — схаменулась Поліна. — Мені... е-е-е... тато пити забороняє! — А як він дізнається, якщо трохи й зажувати? — А він там уже п'є, — зніяковіло зізналася дівчина.

...Якщо перед боєм сам собі настрій не піднімеш, ворог про це тим паче не подбає.

Штучний інтелект. Стає дедалі популярнішим через вимирання природного.

Станіслав давно вийшов із того віку, коли здоровий глузд заглушається адреналіном. Шах ще не означає матюка, головне — продовжувати партію, а не жбурляти дошкою в супротивника.