переживання

Алкоголь та думки про колишнє не сумісні. Як тільки алкоголь заливається всередину, думки про колишні виплескуються назовні.

Що ж, пий цю бурду надії, каламутну, солодку жижу, надії мої не справдилися, адже я думав, що хоч тепер, хоч тут, де самота в такій пошані, вона розпадеться лише надвоє, на тебе і на мене, а не розмножиться, як воно розмножилося - галасливо, дрібно, безглуздо.

Усі люди самотні, навіть у натовпі. У пілота є другий пілот і команда, і у Кейза поруч колеги - тільки простягни руку. Але важлива не ця близькість. Вона нічого не означає, коли людина замикається у своєму внутрішньому світі, куди нікому немає доступу, де вона залишається віч-на-віч зі своїми спогадами, з розумінням і свідомістю того, що відбувається, зі своїм страхом. Зовсім один - з тієї хвилини, як народився , і до самої смерті. Завжди постійно один.

Чарівність - суміш природності та кокетства.

Адже в коханні — звичайно, справжнього кохання — найболючіше не отримувати удари, а самому їх завдавати.

Я сиджу на березі подовгу, годинами, і забуваю про все сумне і негарне, і думаю, що без краси людині немає сил жити. Вам не здається, що сприйняття краси – не менш сильний інстинкт, ніж доброта та співчуття до людей?

Люди – канатоходці. Вони йдуть канатом і щомиті загрожують зірватися. Канат - їхній внутрішній стрижень. І коли вони зриваються, політ буває не завжди коротким, але завжди болючим.

Людина робить великі відкриття і винаходи тоді, коли визнає, що раніше не мав рації, коли відкладає убік всі істини і ставить їх під сумнів.

— Я сумував за тобою. — Вдаю, що вірю тобі.

Ти чекаєш, Лизавето, Від друга привіту. Ти не спиш до світанку, Все сумуєш за мене. Отримаємо перемогу, До тебе приїду На гарячому бойовому коні. Приїду весною, Ворота відчиню. Я з тобою, ти зі мною Нерозлучний навіки. У тузі та тривозі Не стій на порозі! Я повернуся, коли розтане сніг. Моя люба, Я чекаю і мрію. Усміхнися, зустрівши - Був я хоробрим у бою. Ех, як би дожити б До весілля-одруження І обійняти свою кохану!