переживання

Люди не цінують ранку. Через силу прокидаються під дзвін будильника, який розбиває їх сон, як удар сокири, і одразу вдаються до сумної метушні. Скажіть мені, яким може бути день, розпочатий таким насильницьким актом! Що має відбуватися з людьми, які щодня за допомогою будильника одержують невеликий електричний шок! Вони день у день звикають до насильства і щодня відучуються від насолоди.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ДРУКИ: Печаль книги, що дочитується.

Огидні ці недільні дні самотніх жінок: книга, яку читаєш у ліжку, всіляко намагаючись затягнути читання, переповнені кінотеатри, можливо, коктейль чи обід у чиїйсь компанії; а вдома після повернення — неприбрана постіль і таке відчуття, ніби зранку не було прожито ще жодної хвилини.

— Знаєш, що найболючіше, коли твоє серце розбите? Втратити спогади про ті почуття. Постарайся і збережи їх, бо якщо вони підуть, ти більше ніколи їх не повернеш. - А що потім? - Тоді ти просто заб'єш на весь світ і все, що в ньому...

Їжачок дивився на самотню зірку за вікном, слухав, як шарудить у вухаті прибій, і думав, що він уже не один, що тепер, цієї холодної завірюшної зими, з ним завжди буде тепле море.

Підвести підсумок життя деяких людей дуже просто — це життя все одно що стукіт дверей, що грюкнули, або кашель, що пролунав на темній вулиці. Ви виглядаєте у вікно, а вулиця порожня. Той, хто кашлянув, уже зник. Є люди, які доживають до тридцяти, до сорока років, але вони нічим не привертають до себе уваги, їх життя проходять непомітно, невидимо, швидко догоряють, як свічки.

Щоправда — це те, що завдадуть болю.

Під час нервової кризи, після таких великих потрясінь, люди ревниво ставляться до свого душевного болю, як скупець до своїх скарбів, і вважають ворогом кожного, хто спробує відібрати у них найменшу частинку.

Усі, хто мене любив, мені не подобалися. А кого я любила – не любили мене. Хто б знав мою самотність...

Іноді мені стає нестерпно сумно, але в цілому життя тече своєю чергою.