почуття

Так буває, що слідом за однією краплею, що вилилася з пляшки, вміст її виливається великими струменями, так і в моїй душі любов до Вареньки звільнила всю приховану в моїй душі здібність кохання.

Спочатку біле прекрасне полум'я — любов. Потім чорний - біль.

Я знайшла, де живе Сонце. У моєму серці.

Пам'ять... Яка це владна сила – їй не накажеш, не відмовиш. Іноді вона воскресає перед думкою такі картини баченого і пережитого, що стискається серце і виступає холодний піт. Так буває і вночі, і вдень.

Кохання спалахує, живе, а потім... А потім колишні закохані починають шукати приводи для розлучення. Нездатні любити, вони шукають спосіб розчаруватися один в одному. Замість те щоб говорити від серця до серця, про головне - про кохання, вони шукають приводу ненавидіти.

Тільки жалісливе серце здатне шкодувати. Інших. Себе співчутливе серце шкодувати не вміє.

Найстрашніше не те, що це життя розбиває серце – серця створюються, щоб бути розбитими, але те, що вона перетворює серце в камінь.

Хай біль кричить! Від шепоту туги Хворе серце б'ється на шматки!

Кохання не минає, незважаючи ні на що.

Кохання як видовище - це було щось добре знайоме їй; але про кохання як про душевне переживання вона не мала жодного уявлення.