правда

— Ти зіпсувала найдавнішу скелю у Всесвіті! - А ти не відповідав на дзвінки.

Тобто якось не вийшло ось так от«раз!» — і на другу сходинку схопитися. І це за 20 років. Адже в мене не те, що б не вийшло... Вийшло! Але якось середньо. Тобто я такий середній. Адже мені ніхто не заважав, не забороняв, себто я не можу нікому сказати:«Он у мене через кого все не так!». І знаєте, яка головна проблема? Мені вистачає мозку все це зрозуміти, але не вистачає, щоб змінити.

Розберу, втоплю материнську плату і зроблю з тебе вішалку.

Відомо, що люди, що діють за наказом, здатні на найжахливіші вчинки.

Можеш покинути все. Але долю свою покинути не зможеш.

— Про що розмовляли? — Про що, про що... Про гриби. - Про гриби?! А чому про гриби? — Ну, про що з нею розмовляти, Юро? Не про зміїв же, правда?

— Атікус, ти, мабуть, не правий. - Як так? - Ну, адже майже всі думають, що вони мають рацію, а ти ні... - Вони мають право так думати, і їхню думку, безумовно, треба поважати, - сказав Аттікус. – Але щоб я міг жити у світі з людьми, я перш за все маю жити у світі з самим собою. Є в людини щось таке, що не підкоряється більшості, це його совість.

Чи я старію і дурнішу, чи теперішня молодь ні на що не схожа! - Нарікала Раневська. — Раніше я просто не знала, як відповідати на їхні запитання, а тепер навіть не розумію, про що вони запитують.

Коли восьмирічна дівчинка втішає п'ятнадцятирічний, значить, світ перекинувся з ніг на голову.

Одні приховують свої думки, інші їх відсутність.