життя

Погляньмо на політику цього державного діяча. (Хрущова) У зовнішній політиці відразу впадає у вічі повернення до ідеї світової революції. Саме за Хрущова СРСР став всаджувати гроші у будь-який режим, лідерам якого вистачало розуму оголосити, що вони стали на соціалістичний шлях розвитку. Їм давали гроші, слали зброю та техніку, будували школи та лікарні, посилали спеціалістів… Результат відомий – більшість країн дуже швидко забули про соціалізм, як тільки їм перестали платити, і пішли шукати інших спонсорів. Між іншим, за Брежнєвабезглуздість цієї діяльності чудово розуміли. Але зупинитись не могли. Адже припинити допомогу і послати ці країни куди означало – визнати, що попередні вкладення викинуті псу під хвіст. На це ніхто не наважився. Із внутрішньою політикою теж цікаво. Не будемо в черговий раз обговорювати авантюри Хрущова щодо освоєння цілини та вирощування кукурудзи аж в Архангельській області. Тут усе зрозуміло. Звичайні лівацькі спроби вирішити все й одним ударом.

Чезаре своєму особистому вбивці Мікелетто, дивлячись услід папської армії, що йде на битву з французами: «Ти думаєш, Бог вважає нашу справу правою?» На що ця найрозумніша людина йому відповідає: «Коли йдеться про війну, Господь зазвичай бере вихідний, синьйоре!»

Тепер, якщо мені потрібно буде повідомити про що-небудь весь Париж, я не буду як раніше звертатися до газет і телебачення. Просто поділюся з Вами по секрету!

Аліса... Аліса, я тут... Врятуй мене... Вони мене вб'ють. Вони мене катували... але я... нічого не сказав. Аліса...

Те, що кидає виклик нашій волі, те, що їй непідвладне, здатне викликати гнів і відторгнення, але може і вселяти повагу і повагу. Залежить від того, проявляє себе могутня сила благородно або нахабно і негідно.

Кожен шукає своє щастя, але при нагоді може прихопити і чуже.

... прислухаючись до польської мови, так багатого приголосними, він [Георг Форстер] згадав своїх знайомих в Отаїті, які говорять майже одними голосними, і зауважив:«Якби ці дві мови змішати, яке б вийшло звучне і плавне прислівник»!

Фортуна вибирає гідних.

Хоч важко часом у ній тягар, Віз на ходу легкий; Ямщик лихий, сивий час, Щастить, не злізе з опромінювання. Зранку сідаємо в воз; Ми раді голову зламати І, зневажаючи ліньки і негу, Кричимо: пішов! Але опівдні вже немає відваги; Розтрясло нас; нам страшніше І косогори та яри; Кричимо: легше дурнів! Катіт, як і раніше, віз; Надвечір ми звикли до неї І, дрімаючи, їдемо до ночівлі - А час жене коней.

Одне з китайських прокльонів звучить так:«Щоб тобі жити в епоху змін». У період відсутності епох. На стику. На зламі. Коли країну вивертає навиворіт, коли ламається звичний життєвий уклад, зникають перевірені маяки, чорне стає білим, а біле — чорним. Коли легко втратити сенс самого життя. Коли вранці ти прокидаєшся з відчуттям того, що летиш у прірву, а всі на світі кольори стають сірими. Китайці знали, як побажати справжню гидоту. Усвідомили, чи на своєму, чи чужому досвіді, яке це — опинитися в лихолітті.