життя

«Слухай, слухай, - бурмотить він мені, - У книзі багато прекрасних Думок та планів. Ця людина проживала в країні найогидніших громів і шарлатанів.

Тут він опинився у ненависній йому ролі адміністратора. Люди йому набридли, хитрощі управління підлеглими і примхи їхніх характерів не займали його. Нерідко йому хотілося повернутися до своїх аеродинамічних труб, до інституту. Особливо в ті ночі, коли його стягували з ліжка, щоб терміново вирішити якесь ідіотське питання.

Навіть якби Тарівердієва кремували, його б порох перекинувся! Вкотре. Кінороби примудрилися разом із музикою потягнути ще й по суті сцену, при цьому жодної логіки, яка б підводила персонажів до вчинків, природно немає. Нахера? Замість розвитку характерів просто підкинули нам асоціації.«Ми такі самі, як вони! Ми такі самі! У нас музика та сама, значить і все інше таке ж! Ну, відчуйте Новий рік, у нас Тарівердіїв!» Тільки ви не такі. Ви нахабні ділки-імітатори, мімікріруючі сутенери, що підлаштовують свої фільми-повії під будь-що або будь-кого, аби їх купили.

— Знаєш, що про баби з придурком говорять? - А?

Починайте, представляючи кінцеву мету.

Ми обидві наче глухонімі. Глухонімі, кожна своєю мовою.

Я не можу назвати письменника, чиє життя було б кращим за моє. Мої книги всі видані, мої книги є у всіх шкільних бібліотеках і, коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я почну говорити.

- Ти щаслива? — А що таке щастя? — Ти маєш рацію… Хто знає, що це таке? Можливо, триматися над прірвою.

Мор був зачеплений. Одна справа не хотіти одружитися з кимось, і зовсім інша — чути, що виходити не хочуть за тебе.

Є тільки одна пекла, і ми в ній живемо.