Борис Акунін

Людині хоч зрідка потрібні свята, без них неможливо.

Нам із раннього дитинства на ложечці підносять всю мудрість, накопичену людством. Щодня ми чуємо:«Тихі води глибокі»,«Поки є життя, є надія»,«У кожної хмари знайдеться срібна підкладка» тощо, але це все одно, що метати бісер перед свинями. Поки сам не спіткнешся об камінь, на якому вже падали мільйони разів до тебе, нічого не зрозумієш і нічого не навчишся.

Жінки завжди перебільшують свій вплив на чоловіків.

Якби наше суспільство було влаштовано правильним чином, то найважливішою з наук була б педагогіка, і призначення її полягало в тому, щоб намацати і розвинути в кожній дитині притаманний йому і лише дорогоцінний талант.

Однак така особливість зоряного неба: у кожного, хто дивиться на нього, солодко щемить серце. Можливо, ми й справді родом звідкись звідти?

Це проблема, але будь—яка проблема має вирішення. У дуже важкої проблеми може бути дуже дороге рішення, але воно є завжди.

Любити всією душею — дуже великий ризик.

Можливо, це і є старість? Підкралася, звідки не чекаєш. Чи не фізичне в'янення, не інтелектуальний занепад, а просто вичерпується життєва енергія. Зіткнешся з перешкодою — і не виникає, як раніше, бажання стрибнути вище, щоб перескочити бар'єр. Хочеться сісти, опустити руки та засмутитися несправедливістю світу.

Раніше, коли людина подорожувала, він розумів, що життя – це Шлях, а тепер усі думатимуть, що життя – м'яке сидіння у вагоні. Раніше люди були міцні, підсмажені, а незабаром усі стануть слабкі та жирні. Жир — ось що таке цей ваш прогрес.

Що за часи настали. Епоха небагатослівних рішучих жінок та балакучих рефлексуючих чоловіків.