Еріх Марія Ремарк

«Ні, – швидко сказав він. – Тільки не це. Залишитися друзями? Розвести городик на лаві згаслих почуттів? Ні, це не для нас з тобою. Так буває тільки після маленьких інтрижок, та й то виходить досить фальшиво. Любов не плямують дружбою. Кінець є кінець. »

Невиліковний рак душі.

Нічого не роби поспіхом, нічого не бійся і ні на що не досадуй. Ми тільки починаємо, вони досі здивуються!

Вона посміхнулася, і мені здалося, що весь світ став світлішим.

А чому б їй не сміятися? Адже сміятися краще, ніж плакати. Особливо, якщо і те, й інше марно.

Ніхто не живе без втрат; кому і знати це краще за мене. Але ніхто не живе, щоразу не починаючи все спочатку; і це мені також відомо. Я це знаю і відчуваю, і це відчуваю завдяки тому, що є ти.

Знання тут — тільки піна, що танцює на хвилі. Один подих вітру — і піни немає. А хвиля є і завжди буде.

Тебе тримає саме кохання, а не людина, яка випадково носить її ім'я. Ти засліплений грою уяви, хіба можеш ти судити та оцінювати? Кохання не знає ні міри, ні ціни.

Каяття роз'їдає душу сильніше, ніж соляна кислота.

— Що ти розумієш у жінок? — Нічого. Вона посміхається. — І не намагайся зрозуміти їх, хлопче. Так краще.