Еріх Марія Ремарк

Чуєш? Виявляється, все дуже просто, якщо ставитись до життя просто.

— Любий, це ж біда великого міста – тут майже ніколи не можна побути вдвох. — Звідки ж тут беруться діти?

Стерва чи свята. Зрештою, яка різниця? Важливо, як ми до цього ставимося.

Роздуми можуть вимотувати не менше, ніж напружений біг.

Імовірне нам завжди здається неймовірним.

Чи це не дуже мало для людини — вести життя без мети. Можливо, краще здатися, поставити собі кордони і стати осілим. По суті, з настанням певного віку цього і чекаєш.

Герої мають вмирати. Якщо вони виживають, то стають нудними людьми у світі.

Як і скрізь, я тут теж знайомився головним чином із музеями та соборами — не тому, що любив бога чи мистецтво, а просто тому, що у соборах та музеях не питали документів. Перед розп'яттям та полотнами живопису ще можна було залишатися просто людиною, а не суб'єктом із сумнівними документами.

... Між іншим, квіти осені більш строкаті і світяться, ніж у літа, і вмирають вони раніше...

Жорстоке століття. Світ завойовується гарматами та бомбардувальниками, людяність – концтаборами та погромами. Ми живемо в такі часи, коли все перевернулося, Керне. Агресори вважаються зараз захисниками світу, а ті, кого цькують і женуть, - ворогами світу. І є цілі народи, які вірять у це!