Ніч у Лісабоні (Die Nacht von Lissabon)

Загалом, погано, Йосип. Все погано. Але зовні все виглядає блискуче.

Коли ніде зупинитися, коли не можна мати даху над головою, коли весь час мчиш далі. Існування емігранта. Буття індійського дервішу. Буття сучасної людини. І знаєш, емігрантів набагато більше, ніж гадають. До них належать іноді навіть ті, хто ніколи не залишав свого кута.

Багато хто в пивній теж читав газети, і ніхто не виявляв жодних ознак огиди. Це була їхня щоденна духовна їжа, звична, як пиво.

Як і скрізь, я тут теж знайомився головним чином із музеями та соборами — не тому, що любив бога чи мистецтво, а просто тому, що у соборах та музеях не питали документів. Перед розп'яттям та полотнами живопису ще можна було залишатися просто людиною, а не суб'єктом із сумнівними документами.

Ненависть – це кислота, яка роз'їдає душу; все одно — чи ненавидиш сам, чи відчуваєш ненависть іншого.

І — дивна річ — це сталося, може, саме тому, що я про це думав.

Вона ще не здалася, але не боролася.

Жінкам нічого не треба пояснювати, із ними завжди треба діяти.

Знання тут — тільки піна, що танцює на хвилі. Один подих вітру — і піни немає. А хвиля є і завжди буде.

Знання — лише клаптик піни, що танцює на хвилі. Будь—який вітерець міг його здмухати, а хвиля залишалася.