Гі де Мопассан

... всяке щире переконання гідне поваги.

Як чудово було б жити на світі, якби ми могли цілком довіряти одне одному. Часто, дуже часто, майже завжди, жінку зупиняє лише страх розголосу. Справді, хіба це не так? Яка жінка не піддалася б швидкоплинному захопленню, не скорилася бурхливою, раптово налетіла пристрасті, відмовилася від своїх любовних примх, якби тільки її не лякала можливість поплатитися за короткий і легкий момент щастя гіркими сльозами і незгладимою ганьбою!

Скільки сумуй у цьому глибокому мовчанні кімнати, де ти живеш сам!

Кожен за себе. Перемога дістається сміливим. Егоїзм – це все. Але егоїзм, який прагне багатства і слави, вищий за егоїзм, який прагне любові і жіночих ласок.

Але чим нормандський комерсант багатший, тим більше страждає він від найменшої шкоди, від видовища того, як найменша крихта його надбання переходить в інші руки.

Зійти за людину обізнану зовсім неважко. Вся річ у тому, щоб тебе не викрили у явному невігластві. Треба лавірувати, уникати скрутних положень, обходити перешкоди і за допомогою енциклопедичного словника садити в калош інших. Всі люди — круглі невігласи і дурні, як колоди.

Страшенно приємно бути або уявляти себе молодим. Так, так, у цьому вся сила! Коли вже не хочеться бігати — кінець!

Тоді, зневірившись привернути її увагу, він пустив у хід засіб, підказаний йому чоловічим інстинктом, засіб, до якого вдаються слабкі люди: він став діяти підкупом, спокушаючи її кокетство.

Я тепер замкнувся в собі. Я нікому не говорю вже, у що я вірю, про що думаю, що люблю. Приречений на жорстоку самотність, я дивлюся навколо, але думки своєї не висловлюю ніколи. Що мені до ідей, розбіжностей, вірувань, насолод. Я не можу нічим поділитися з іншими і охолодився до всього. Думка моя незрима і незбагненна. На звичайні запитання я відповідаю загальними фразами та посмішкою, яка каже:«так», якщо мені не хочеться витрачати слова.

Моя філософія - зустрічати захід сонця з другом; мої принципи - зустрічати світанок на самоті; моя творчість — проводити день із ворогами.