Макс Фрай

Найлегше розпоряджатися тим, що тобі не належить.

На війні як на війні, чи знаєте: краще бути живим параноїком, ніж мерцем, який чекав від життя лише приємних несподіванок... Одним словом, я не люблю сюрпризи. Зате вони мене просто люблять.

Мій рай має бути мінливий. В умовах вічності одноманітне блаженство — безглузде катування.

Капучіно – це закоханість. Спочатку терпко, потім солодко і легко, а на перевірку - все те ж життя. Але моменти, коли солодко і терпко, найкращі. До речі, завжди можна просто з'їсти пінку і не пити, але це мало кому спадає на думку. Мабуть, справа таки у поєднанні.

Будь-яке велике кохання має закінчуватися трагічно, це ж класика.

... по-хорошому, бажання наші повинні збуватися відразу ж, негайно або зовсім ніколи.

— Нічого страшного, я ніколи не ображаюся, оскільки лише неосвічені плебеї здатні ображатись на просту констатацію факту…

Мене, загалом, не треба було б любити. Погана це справа. Як об'єкт кохання я істота сумнівна, ненадійна і малоприваблива. Було б через що рвати серце на шматки. Але ось, люблять мене чомусь чужі, по суті, але прекрасні люди. Сиджу, щопаю тепер своє серце.

Так, я вже зрозумів, що у вас платонічні стосунки. Поцілунки в щічку при місяці, за якими йдуть докори совісті:«А чи не зайшли ми надто далеко?» - це ваша стеля!

Близьке знайомство із собою, коханим, мало кого може залишити оптимістом.