Макс Фрай

Тому що люди, яких я люблю, вони якимось чином живуть у мені, і мені добре з ними. І мені по глупості видається, що і я в них теж якось живу, повзаю ніжною чужорідною штуковиною по артеріях, отруюю кров, накопичуюсь на стінках судин. Усім, як мені здається, від таких простих і зрозумілих процесів добре.

Будь-яка жінка — божевільний птах. Проблема в тому, що більшість жінок прагнуть навчитися не літати, а лише вити гнізда.

-«Змагання»?! І що це виражається? — Ну, насправді кожен бажаючий просто читає свої нові вірші. А так звані змагання відбудуться пізніше, коли всі нап'ються і почнуть бити один одному морду. Це закономірно: на певній стадії сп'яніння талановитим людям зазвичай буває нелегко дійти порозуміння.

Тільки сильні люди здатні на щиру, діяльну подяку. Інші (часто потай від себе) потихеньку ненавидять своїх рятівників, приписують їм корисливі мотиви та ниці помисли. Та все що завгодно, аби мати можливість якнайшвидше позбутися неприємних спогадів про свою слабкість і чужу великодушність.

З того часу мені завжди здавалося, що треба тримати себе в руках. Як би не були справи, клеїти на морду дивовижний смайл: мовляв, все шляхом. Бо кому яка справа? Ну і взагалі, некошерно це розпускатися.

Світанок у горах – найкраща подія, яка тільки може статися з людиною.

Треба, мабуть, частіше хвалитися дитячими подвигами. А то живеш як дурень, дорослішаєш і забуваєш, що насправді ти великий герой, якому море по коліно.

... я взагалі люблю їхати, тому що, не виїхавши з одного міста, досить важко приїхати в інше, а приїжджати мені подобається найбільше на світі.

Це тільки збоку здається, що людині має бути приємно, коли за неї хтось турбується.

У фіналі нашої розмови я вкотре порадувався, що не вмію вбивати силою думки на відстані.