Рей Бредбері

Життя, це чарівне скупчення найрізноманітніших понять, продовжується. Вона рухає сама себе і сама себе оберігає, а сенс їй надає шаленство.

Любити - це означає жити вічно, бо любов безсмертна. Слухати про кохання ніколи не в тягар, чути освідчення в коханні ніколи не набридне. Від цих слів людина воскресає знову і знову.

- Хто ви? — Я людина, яка не доросла до своєї мрії.

- Чому мені здається, - сказав він, коли вони дійшли до входу в метро, ​​ніби я вже дуже давно вас знаю? — Тому що ви подобаєтеся мені, — відповіла вона, — і мені нічого від вас не треба. А ще тому, що ми розуміємо одне одного.

— Якби тільки дощ перестав бити мене по голові, — заговорив Пікар. — Хоч на кілька хвилин. Просто щоб я згадав що таке спокій. Він стиснув голову обома руками. — Пам'ятаю, у школі за мною сидів один нелюд і щипав, щипав, щипав мене кожні п'ять хвилин. І так весь день. Це тривало тижнями, місяцями. Мої руки були в синцях, шкіра здулася. Я думав, що збожеволію від цього щипання. І він мене довів. Скінчилося тим, що я справді розлютився від болю, схопив металевий трикутник для креслення і мало не вбив цього виродка. Мало не відтяв йому голову, мало не виколов очі, мене ледве від нього відірвали. І весь часкричав: Чого він до мене пристає? Господи! — Тремтячі руки все дужче стискали голову, очі були заплющені. — А що я можу зараз зробити? Кого вдарити, кому сказати, щоб перестав, дав мені спокій? Дощ, проклятий дощ, не дає перепочинку, щипає і щипає, тільки й чути, тільки й видно, що дощ, дощ, дощ!

Його очі дивилися на край неба, в них відбивався обрій.

Впустіть мене. Я не скажу ні слова. Я буду мовчати. Я тільки хочу послухати, про що ви кажете.

Провидіння не ставлять запитань. Якщо реальність недоступна, чим погана тоді мрія?

Непрочитані книги вміють мститись.

Коли починаєш перебирати в умі своїх знайомих і різні події, смішне згадується насамперед.