Рей Бредбері

Я пішов і пристрелив підступну бестію — телевізор. Це Медуза — щовечора своїм нерухомим поглядом перетворює на камінь мільйони людей, це сирена — співає, і кличе, і обіцяє так багато, а дає мізерно мало... але я завжди повертався до неї, повертався і сподівався на щось до останньої. хвилини, і ось – бац!

Щоб знайти, щоб побачити те, що з темряви, потрібні невинність немовляти та невинність сліпого.

Хто володіє Землею? І навіщо нам Земля? Щоб блукати нею? Чи для того нам Земля, щоб не знати на ній спокою? Кожен, кому потрібна Земля, здобуде її, залишиться на ній, заспокоїться на малому клаптику і перебуватиме в тісному куточку її навіки.

— А ви колись читаєте книги, які спалюєте? Він розсміявся. — Це карається законом. — Да—а… Звісно. — Це непогана робота. У понеділок палити книги Едни Міллей, у середу – Вітмена, у п'ятницю – Фолкнера. Спалювати в попіл, потім спалити навіть попіл. Такий наш професійний девіз.

Щоб вижити і чогось досягти, треба примиритися з тим, що ми недосконалі, і жити за цією міркою.

Покажи мені хоч щось хороше, чому не приходить кінець, і в мене на радостях дах з'їде.