Рей Бредбері

Виходить, ніби ми лише купа клітин, які вирішили допомагати один одному.

Якщо біжиш, час точно біжить із тобою. Є лише один – єдиний спосіб хоч трохи затримати час: треба дивитися на все довкола, а самому нічого не робити!

Людина подорожує, щоб пізнавати, а пізнавати — значить, не загинути.

І потім, давай говорити чесно: скільки часу можна дивитися на захід сонця? І кому потрібно, щоб захід продовжувався цілу вічність? І кому потрібне вічне тепло? Кому потрібен вічний аромат? Адже до цього звикаєш і вже просто перестаєш помічати. Захід сонця добре милуватися хвилину, ну дві. А потім хочеться чогось іншого. Так вже влаштована людина, Лео. Як ти міг про це забути? - А хіба я забув? — Ми тому й любимо захід сонця, що він буває лише один раз на день.

— Вперше за багато років я живу, — відповів Фабер. — Я відчуваю, що роблю те, що давно мав зробити. І поки що я не відчуваю страху. Мабуть тому, що нарешті роблю те, що потрібно.

Він дивився ніби заворожений на уламки, що завалили вхід до сусідньої печери. Там з-під купи каменю, вбираючись у землю, біг струмок крові. І все більше нічого не видно... Хтось програв поєдинок.

Голос з минулого, він нагадує про знайомі дотики, тепле дихання у твого вуха, про пристрасть, що вражає, як удар блискавки. Хто з нас встоїть, почувши цей голос о третій ранку? А може, згадаєш про цей заклик, коли прокинешся опівночі, розбуджений чиїмось плачем, і виявиться, що ти плачеш сам, сльози ллються по твоїх щоках, а ти навіть не помітив, що вночі тобі наснився поганий сон.

Чи бачили його в той момент? Хоч би оком моргнув. А ось я... я тільки мріяти можу про такий вираз обличчя, щоб повна байдужість і нуль емоцій.

Гірше ні, якщо людина застрягла у дитинстві.

Я не можу назвати письменника, чиє життя було б кращим за моє. Мої книги всі видані, мої книги є у всіх шкільних бібліотеках і, коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я почну говорити.