Рей Бредбері

Адже смерті немає, ніколи не було і ніколи не буде. Просто ми так часто зображали її, стільки років намагалися її осягнути, що зрештою переконали себе в її безперечній реальності, та ще й наділили рисами живої та жадібної істоти. Адже вона — не більше, ніж годинник, що зупинився, кінець шляху, темрява. Ніщо.

А потім, захлинаючись від ридання, він знову і знову змахував косою і різав ліворуч і праворуч, ліворуч і праворуч, ліворуч і праворуч. І ще, і ще, і ще. Викошуючи величезні клини в зеленій пшениці і в стиглій пшениці, не вибираючи і не дбаючи, лаючись, ще й ще, проклинаючи, здригаючись від сміху, і лезо злітало, сяючи на сонці, і йшло вниз зі співаючим свистом! Вниз! Вибухи бомб сколихнули Москву, Лондон, Токіо. Коса злітала і опускалася як божевільна. І задимили печі Бельзена та Бухенвальда. Коса співала, вся в малиновій росі. І виростали гриби, викидаючи сліпучі сонця на піски Невади, Хіросіму, Бікіні, виростали все вище і вище. Пшениця плакала, обсипаючись зеленим дощем. Корея, Індокитай, Єгипет. Захвилювалася Індія, здригнулася Азія, глибокої ночі прокинулася Африка... А лезо продовжувало злітати, трощити, різати з сказом людини, у якого відібрали - і відібрали стільки, що йому вже немає справи до того, як він обходиться з людством.

- А ось і я, - зі сміхом сказала вона. - Уявіть, я не здивований, - сказав він.

Подібно до пам'яті, поїзд діє в обох напрямках. За лічені години він здатний повернути тобі все, що ти багато років тому залишив.

Ми невинні люди. У кожному вимерлому місті є свої примари.

Такий був славний дзвінкий морозець, навіть пощипував носа, і в грудях ніби ялинка горіла: при кожному зітханні то спалахували, то гасли холодні вогники і колкі гілки покривав незримий сніг.

Чому вогонь повний для нас такої невимовної принади? Що тягне до нього старого і малого? Вогонь - це вічний рух. Те, що людина завжди прагнула знайти, але так і не знайшла. Або майже вічне. Якщо йому не перешкоджати, він би горів, не згасаючи протягом усього нашого життя. І все-таки що таке вогонь? Таємниця. Загадка! Вчені щось лепікають про тертя та молекули, але, по суті, вони нічого не знають. Головна краса вогню в тому, що він знищує відповідальність та наслідки. Якщо проблема стала надто обтяжливою — до печі її.

Вони балакають цілий вечір, а про що — назавтра ніхто вже й не згадає.

Я збирав у душі уривки спогадів, як збирають у купу осіннє листя, щоб спалити їх.

Я завжди вважала, що справжнє кохання визначає дух, хоча тіло часом відмовляється цьому вірити.