Кавова книга

... з чашкою кави в руці куди цікавіше читати різні книги, які вона раніше вважала нудними...

Обережно принюхавшись до чашки, що димиться, панночка несподівано зрозуміла, що закохалася. Причому не просто так, а на все життя. І так, зрозуміло, у напій із дивних зерен.

Еспресо - це життя. Гірчить, але бадьорить. Перший ковток може здатися несмачним, але допивши чашку, завжди хочеться ще одну. А на ще одну найчастіше не вистачає часу.

Капучіно – це закоханість. Спочатку терпко, потім солодко і легко, а на перевірку - все те ж життя. Але моменти, коли солодко і терпко, найкращі. До речі, завжди можна просто з'їсти пінку і не пити, але це мало кому спадає на думку. Мабуть, справа таки у поєднанні.

Добре, коли ранок о дев'ятій. Ні, о десятій ще прекрасніша, а в одинадцятій — уже розпуста. До розпусти кави має подавати в ліжко, на такому дерев'яному підноску, і щоб кавник і вершник срібні, а чашка прозорого порцеляни, а в цукорниці під серветкою щось запашне, хрумке і пишне, присипане корицею та ванільним цукром.

Ось чому, чому в квітні завжди здається, ще трошки і все нарешті буде добре. І в травні, коли починають цвісти вишні, здається: так—так—так, ось—ось—ось, воно, воно, ще трохи — і... І! Невідомо що, незрозуміло як, невідомо навіщо, але буде—буде—буде, збудеться, і тоді почнеться справжнє життя, зараз і уявити неможливо, яке воно тільки сумувати від того, що ще не почалося.