Навчи мене вмирати

Сучасний світ позбавляє людину необхідності мислити. Очі нам замінює виховання, думки – правила, власна думка – стереотипи, бажання – рекламні ролики. Все вже придумано, зафіксовано, розкладено на свої місця... Не думай, а слухай, дивись і запам'ятай. Про тебе вже подбали. Мій голову цим шампунем, спи на цих ліжках, носи ці джинси. Так, звичайно, ти маєш право вибору, але до чого воно? Поки ти вибиратимеш, розмірковуватимеш, аналізуватимеш, час піде. От і не забивай голову будь-якою нісенітницею. Живи комфортно, нехай кожен твій деньбуде святом безмежного вжитку.

Порожнеча – надто абстрактне поняття. Так само, як дружба, любов і смерть. Їх не можна уявити. І неможливо зрозуміти.

У смерті є одна незаперечна гідність. Лише коли відчуваєш її подих, ти стаєш вільним.

Поки не вмієш помирати, жити погано виходить.

У будь-якій звичці є дещиця егоїзму. Розлучаючись із коханою людиною, доводиться втрачати не тільки її, а й той образ самого себе, який він створив. Він уявив собі, що ти веселий хлопець, і через якийсь час починаєш сам вважати себе таким. Варто розлучитися, ти знову стаєш буркотом і занудою. Ніхто ж у тобі нічого веселого не знаходив. Та й сам ти так не рахував. Без підтримки цей образ руйнується. Тому часто так боляче втрачати коханих та друзів. З ними йде частка тебе. Хай не справжня. Вигадана іншими. Але з цією частинкою жити було трохи світліше.

Відпущене людині життя занадто коротке, щоб повторювати те саме двічі.

Іноді мені здається, що мене вже немає. Я лише плід чиєїсь уяви. Іскорка чужої свідомості. Хтось вигадав мене, вигадав світ, у якому я живу.

Я рефлексував, поки годинник не показав дев'ять.

Нікому не спаде на думку повідомляти хороші новини вночі. Із цим чекають до ранку. Інша справа новини погані. Вони не зазнають відстрочки. Смішно влаштований світ. Гарне ніколи не поспішає. Зате з поганим такий поспіх…

Я взяв склянку. Паралелепіпеди льоду тихо брязнули.