Сенс життя

Недостатньо підрізати дерево, щоб воно зацвіло: потрібне ще втручання весни.

Кожна істота має органи, що вказують на місце у світі. Для людини цей орган є розумом. Якщо розум не вказує тобі твого місця у світі і твого призначення, то знай, що винен у цьому не поганий устрій світу, не твій розум, а хибний напрямок, який ти дав йому.

Олень, газель, будь-яка тварина, постарівши, не втрачає природної стати. Чому ж так спотворюється добротне людське єство?

Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Треба довго жити, щоб стати людиною. Мережа уподобань і дружб сплітається повільно. Повільно вчишся. Повільно створюєш витвір. Занадто рання смерть рівносильна грабунку: щоб здійснити своє життєве покликання, треба жити довго.