Антуан де Сент-Екзюпері

Його красуня говорила йому, що подібних їй немає у всьому Всесвіті. І ось перед ним п'ять тисяч таких самих квітів в одному тільки саду!

Ось людина, яку всі стали б зневажати. А тим часом з них усіх він один, на мою думку, не смішний. Може, тому, що він думає не лише про себе?

У кожної людини свої зірки. Одним – тим, хто мандрує, вони вказують шлях. Для інших це просто вогники.

Умовляння є умовляння.

Каторжник б'є киркою зовсім не так, як дослідник, якого удар киркою підносить. Каторга не там, де б'ють киркою. Справа зовсім не у фізичних труднощах. Каторга там, де б'ють киркою безглуздо, де удар киркою не пов'язує працюючого з усім людством.

Я вимагатиму, щоб сонце зайшло. Але спершу дочекаюся сприятливих умов, бо в цьому полягає мудрість правителя.

Недостатньо підрізати дерево, щоб воно зацвіло: потрібне ще втручання весни.

Я завжди заплющую очі, коли щасливий. Так зачиняються двері житниць. Переповнених житниць. Ти в мені – благодатний хліб. Так, я зроблю тобі боляче. Так, ти зробиш боляче мені. Так, ми мучитися. Але така доля людська. Зустріти весну – значить прийняти і зиму. Відкритися іншому - значить потім страждати на самоті. (Які безглузді телефонні дзвінки, телеграми, повернення на швидкісних літаках, люди розучилися жити відчуттям присутності.) Благословенна майбутня зима. Я не прошу позбавити мене болю. Я прошу позбавити мене сну, який скував у мені любов. Не хочу більше рівних днів, які не знають про пори року, не хочу безглуздого обертання Землі, яке не веде ні до кого, ні від кого не відводить. Зроби так, щоби я любив. Стати мені необхідною, як світло.

Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, такий самий, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібний. І я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього лише лисиця, така сама, як сто тисяч інших лисиць. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиним у всьому світі. І я буду тобі один у всьому світі…

Квітці, яку ти любиш, ніщо не загрожує...