Тривожні люди

Самотність – як голод: ти не помічаєш, як ти зголоднів, доки не почнеш їсти.

Так буває, що, опинившись у вирі життя, забуваєш, як все починалося, а коли народжується дитина, раптом здається неможливим уявити, що ти колись любив когось ще.

Нехай із тобою нічого не станеться. Нема про що я. Нехай із тобою станеться все! І нехай воно буде чудовим!

«Знаєш, що найдешевше, коли ти батько? Про тебе завжди судять за найгіршими твоїми проявами. Ти можеш все робити правильно, але достатньо однієї-єдиної осічки, і ти назавжди залишишся тим батьком у парку, який дивився в телефон, коли дитині прилетіло по лобі гойдалками. Ми добу безперервно не спускаємо з них очей, але варто відволіктися на повідомлення в телефоні, і все найкраще миттєво знецінюється. Люди ходять до психотерапевта не для того, щоб обговорювати, як у дитинстві їм не прилетіло гойдалкою по лобі. Про батьків судять із їхніх помилок».

Вранці, щойно ми розплющуємо очі, життя вже стоїть напоготові, щоб обрушити на нас чергову лавину«треба зробити!» і«не забудь!». Ми не встигаємо подумати, зітхнути, як прокидаємось і одразу намагаємося прорватися крізь цю купу справ, бо завтра на нас звалиться нова. Іноді ми зупиняємось і оглядаємось навколо – на робочому місці, під час батьківських зборів чи просто на вулиці – і з жахом розуміємо, що всі інші точно знають, чим вони займаються. І тільки нам весь час доводиться вдавати. У решти на все вистачає грошей, у них все під контролем і на все лишаються сили. Діти інших давно навчилися плавати.

Якщо падаєш давно, то перестаєш бачити різницю між падінням та польотом.

Психолог душевно посміхнулася. – Тоді скажемо так: як ви вважаєте, яка головна проблема людства? Зара кивнула і відповіла з таким виглядом, ніби це зрозуміло: — Бідняки. Психолог доброзичливо поправила: — Ви хотіли сказати... бідність? Зара знизала плечима: — Звичайно. Якщо вам більше подобається.