Книга / твір

Якого це - засипати і прокидатися з кимось поруч щоранку, щоб тіла звично хилилися одне до одного, і шкіра пахла одне одним і загальною безпечною постілью.

Але радість, змішана з нетерпінням, хвилювала тебе дедалі більше.

Я так боюся втратити те, що люблю, що забороняю собі кохати.

Вивчитися, значить знати.

Тиранія є звичка, що звертається до потреби.

Час йшов ні швидко, ні повільно. Це був просто час. Трейсі згадала афоризм Святого Августина:«Що є час? Я це знаю, доки мене не питають. Але щойно просять пояснити, втрачаю всяку виставу».

Ліниво тягнуться дні у маленькому карпатському курорті. Нікого не бачиш, ніхто тебе не бачить. Нудно до того, що хоч сідай ідилії складати. У мене тут стільки дозвілля, що я міг би виставити цілу галерею картин, міг би забезпечити театрновими п'єсами на цілий сезон, для цілої дюжини віртуозів написати концерти, тріо та дуети, але про що це я говорю! — зрештою, я встигаю тільки натягнути полотно, розгладити аркуші паперу, розливати нотні зошити, бо я... ах! тільки без хибного сорому, друже Северине! Бреши іншим, але себе самого обдурити тобі не вдасться. Отже, я ні що інше, як дилетант: дилетант і в живописі, і в поезії, і в музиці, і ще в деяких з так званих безхлібних мистецтв, які в наші дні забезпечують своїм жерцям доходи міністра і навіть володаря; але насамперед я — дилетант у житті. Жив я досі так само, як писав картини та книги, тобто ніколи не йшов далі ґрунтовки, планування, першого акту, першої строфи. Бувають такі люди, які вічно тільки починають і ніколи не доводять до кінця, і я один з таких людей.

Людина виходить з темряви на світ, з материнського лона у світ, і як зрозуміти, чого вона дійсно хоче?

Я хочу Бога, перед яким мені не треба знімати взуття, не треба вставати навколішки і цілувати комусь руку. Бога, який зрозуміє мою самотність.

Що може бути привабливіше вогнів чужого міста...