Книга / твір

— Власне, я взагалі нічого толком про тебе не знаю. — Знаєш забагато. І це заважає коханню.

Я відповідала різкістю на різкість, На слово словом; але тепер я бачу, Що не списом - соломинкою ми б'ємось, Ми тільки слабкістю своєю сильні. Чужу роль грати ми не повинні.

Коли люди бачать нас щодня, вони з кожним разом все менше звертають на нас увагу... А через деякий час взагалі перестають помічати.

Найгірше у письменстві – це страх провести все життя за клавіатурою комп'ютера. Щоб у свою смертну годину ти зрозумів, що прожив не реальне, а паперове, уявне життя, а твої єдині пригоди — вигадані, і поки світ воював і цілувався, ти сидів у темній кімнаті, мастурбував і заробляв гроші.

Ерудиція для мене важлива. Вона свідчить про щиру інтелектуальну цікавість.

Я не хочу, щоб мої слова про акторську професію звучали пихато. Зовсім не хочу. Наша робота - це дисципліна, нескінченне повторення одного і того ж, поразки, завзятість, сліпа удача, безмежна віра в себе і самовіддача.

З того часу, як я себе пам'ятаю, я в душі вів нескінченну суперечку з несправедливістю.

Часто зовсім не потрібен старець, потрібен просто друг. Цей тотальний пошук старців у наш час є ознакою глибокої самотності. Люди самотні й часто нікому не потрібні зі своїми проблемами:«А ти знаєш, мені погано на душі...» - Та всім погано! Кому зараз добре?» А краще б інакше:«Ти здоровий? Як у тебе справи? Чи все в тебе добре? Це нормально — цікавитись людьми, питати. Взагалі існує таке святе запитання:«Як у тебе справи? Чим я можу тобі допомогти?"

Треба розраховувати лише те, що тримаєш у руці.

Чим сильніше нафарбована жінка, тим простіше спокусити її.