Книга / твір

Вони пробували жити один без одного, віддалялися і знову возз'єднувалися, немов краї рани, що не гоїться.

Історично цивілізація людини розташовувалася землі окремими плямами. Поступово вони зливалися і тепер становище протилежне: залишаються вкраплення природи (заповідники, парки) у суцільному штучному середовищі.

З людиною ділиш життя не тому, що вона люб'язна, а тому, що поруч з нею ти вібруєш, регочеш, париш у повітрі, забувши про силу тяжіння. Тому, що тобі його не вистачає, навіть коли він у сусідній кімнаті, тому що його мовчання для тебе так само красномовне, як його слова, тому що він любить твої недоліки не менше, ніж твої переваги, тому що, засинаючи ввечері, ти боїшся смерті й заспокоєшся, тільки коли думаєш про його погляд ранком, про тепло його рук. Ось чому ти будуєш із кимось життя!

- І погода... мати її за ногу! Усі кістки ломить. — У таку погоду добре повіситись...

Я щасливий на кілька годин.

– Патріот із тебе так собі, – зауважила Тесса. – Хіба не ти щойно вдавався до спогадів про уельські гори? - Патріот?! - Вілл гидливо скривився. – Знаєш, що таке справжній патріотизм? На згадку про батьківщину я наколов уельського дракона прямо у себе на… – Сьогодні ти просто в ударі, чи не так, Вільям?! - Перебив Джем, хоча той і не збирався закінчувати фразу.

Це аристократи, хлопчику. Вони собаку з'їли на тому, щоб не бачити і не помічати того, що в них під носом.

Я зараз розумію, що давно кохаю тебе. Це почуття жило глибоко-глибоко, я ніколи не давала йому волі. Воно було дружбою. Абсолютно щирою, без жіночих очікувань, які багато псують. Якщо чекаєш і в результаті не отримуєш, все найсвітліше змінюється ненавистю. Мені вистачало того, що ти був поряд. Не за два кроки від мене, не на сусідньому кріслі. Ти був у моєму житті – і цього було достатньо. Так, були чоловіки, яких я теж любила. Та не так.

Прем'єра - це фатальний момент, коли драматичний твір стає реальністю. До останньої репетиції ще можна було щось виправляти та рятувати. Вистава була незавершеною роботою, світом у становленні, зіркою, що народилася з хаосу. Прем'єра — це вираз відчайдушної рішучості надати нарешті п'єсу самій собі.

Життя завжди віддає сторицею. Завжди, бо неможливо було б жити.