Книга / твір

Він засинав і прокидався, задрімав і прокидався, щоразу долаючи думкою про те, що треба наздогнати і схопити сон, не дозволити безсонню розлягтися поруч, на вільній половині ліжка.

Все на світі, побувавши під великим колесом, стає м'якшим, навіть камінь.

Річка, хоч і текла так повільно, все ж таки була в русі, і від цього виникало сумне почуття швидкоплинності життя. Все минає, і якщо залишає після себе слід, то який? Кітті здавалося, що всі вони, всі люди на землі, подібні до крапель води в цій річці, що безіменний потік усіх тягне до моря. Коли все так минуще і мізерно, чи варто людям, роздмухуючи дрібниці до розмірів важливих подій, так мучити себе та інших?

Теоретично Язон завжди керувався принципом: людина сама коваль свого щастя. Але практично зробити зараз щось здавалося неможливим.«Не проґавити момент! Не пропустив – добре. Упустив – справи твої погані».

... Усі ми живі острівці, які кричать один одному брехню серед океану взаєморозуміння.

Наділи когось силою богів, і він стане байдужим, як бог.

Ти знаєш, і я знаю, що я містер Ніхто з Ніоткуда, на шляху до Вічності, з погаслим ліхтарем і без жодної свічки.

Запах кави – це аромат раю.

... твоя душа належить лише тобі. Зроби те, що ти хочеш. Усі ми, кожен, творимо себе самі. І наприкінці життєвого шляху ми підносимо наші душі нашим Покровителям, наче ремісник — творіння своїх рук.

Леді не розпускають руки, їхня сила - слово і порядна порція сарказму.