Книга / твір

Як тільки людину перестає радувати живе, вона стає мертвою.

Фотографія фіксує вічність, насправді будучи доказом того, що все є лише коротка мить в очах вічності.

Десь кимось сказано:«Нав'язлива ідея, що буравий: з кожним роком вона впроваджується в голову глибше на один оборот. Викорінити її у перший рік можна, вирвавши разом із волоссям, у другий рік – розрізавши шкіру, у третій рік – проломивши череп, а у четвертий рік – вийнявши мозок».

Від того, що ти за людина і звідки дивишся, залежить, що побачиш і почуєш!

Людина з'являється один раз і зникає, і це найнеповторніше і найпрекрасніше з усього, що може бути.

Кожне покоління має своїх героїв: деякі з них гинуть, інших осягає найгірша доля – про них просто забувають.

Достатньо одного разу побачити штучну усмішку на обличчі папульки, щоб втратити будь-яке бажання побачити її ще раз. Я сама таку посмішку побачила один раз, коли до нас додому несподівано з'явився дільничний міліціонер. Папулька тоді почув дзвінок, весело побіг відчиняти, відчинив двері і застиг з усмішкою на обличчі, побачивши за дверима людинуу міліцейській формі. Папулька ж працює директором у досить великій приватній фірмі. А в приватному бізнесі, як він казав, завжди доводиться побоюватися влади, міліції та податкових інспекторів… Так от, побачивши міліціонера папулька плутано став питати, мовляв, чим зобов'язані і таке інше, продовжуючи тримати на обличчі все ту ж приклеєну посмішку. Міліціонер насторожився, але пояснив, що прийшов у питанні трупа під нашим вікном, яке виявили ще влітку, коли ми всією сім'єю виїжджали на відпочинок. - А-а-а-а-а! — загорлав папулька, почавши посміхатися вже нормальною усмішкою. — То ви, товаришу капітан, у питанні трупа під нашим вікном? Ну і відмінно! Ось і чудово! Проходьте, будь ласка, у кімнату, чи не хочете чайку, кави...

Серед мільйонів жінок вам ні-ні та й трапляється на очі одна, яка вивертає вам душу.

Час подібний до дитини, веденої за руку: дивиться назад...

... долю жінки завжди вирішує її«так», а долю чоловіка – його«ні».