Книга / твір

... бо ніч - пора туги і метаморфоз.

Цілком різні, але при цьому до неможливості близькі.

Ногами танцюють посередності, генії ж танцюють серцем!

... я особисто люблю театр найбільш віддано та ніжно. Ніколи ні від чого театр не помре! Він був, є і буде осередком культури, найбільш привабливим для глядача. Навіть за повного розквіту кіно та телебачення; так, принаймні, здається мені. І нехай у цьому осередку вогонь не завжди палатиме — в інші моменти він загасатиме, тлітиме, стелитиметься внизу, щоб потім знову спалахнути яскравим полум'ям, — але горітиме він завжди, він вічний, так само, як вічний інтерес глядача до зустрічі з живим актором сьогодні, тут, зараз.

Рак — це хвороба якогось органу, а захворювання всього організму загалом, викликане«забрудненою кров'ю».

Щасливим можна бути будь-якої пори року. Щастя — це взагалі такий особливий п'ятий сезон, який настає, не зважаючи на дати, календарі і таке інше. Воно як вічна весна, яка завжди з тобою, за тонкою скляною стінкою оранжереї. Тільки стіна ця так дивно влаштована, що іноді її непрошибити і з кулемету, а іноді вона зникає — і ти провалюєшся в цю оранжерею, на це щастя, на цю вічну весну. Але варто тобі забути, як приходить сторож — і видворяє тебе надвір. А на вулиці все строго за календарем. Зима — то зима. Осінь - так осінь. Звичайна весназ авітамінозом та заморозками - так звичайна весна. Але оранжерея нікуди не зникла, в неї можна повернутися будь-якої миті, головне — повірити в те, що скляна стінка зникла, без удавання, без показної бадьорості і довгої підготовки, мимоволі, щоб вона й справді зникла.

Він дивився на її обличчя, що затулив весь світ, вдивлявся в нього і розумів, що тільки фантазія закоханого може знайти в ньому так багато таємничого. Він знав – є більш прекрасні особи, розумніші й чистіші, але він знав також, що немає на землі іншої особи, яка мала б над ним таку владу. І хіба не він сам наділив його цією владою?

Щаслива не та людина, яка має для цього підстави, а та, у кого достатньо життєлюбності, щоб радіти всьому, що з ним відбувається, і не напружуватися щомиті, чекаючи удару в спину. Така людина наче зсередини світиться! Весь світ для нього, навіть якщо в нього в гаманці замість грошей одні дохлі мухи та крихти від хліба!

Ти бачиш? Туга нелікована стоїть у мене за спиною. Виїдемо до села, кохана, поїдемо дихати тишею.

Час злодійкуватий, і чи не першим він краде почуття гумору.