Книга / твір

Щастя належить безстрашним.

Що толку розповідати, якщо все одно ніколи не вдається описати словами свої почуття.

Вискочи російська людина трохи з казенної, узаконеної звичаєм колії - і вона зараз не знає, що робити.

Жіночі очі говорять краще за слова.

Надлишок знання породжує печалі, так би мовити.

Думки – єдине, що справді варто стримувати. Про решту можеш не турбуватися. Бо якщо не стати господарем власного розуму, то вічні неприємності тобі забезпечені.

Все моє життя – казка. Дурна, тужлива казка з нещасливим кінцем.

Коли ми бачимо людей, що з'явилися з нізвідки, які займають високі пости, слід пошукати, які у них є зв'язки серед важливих персон комітету 300.

Надія – це найгірше із лих, вона продовжує муки.

Дружба – почуття не таке просте. Вона іноді буває довгою, домогтися її важко, але, якщо ти зв'язав себе узами дружби, спробуй-бо звільнитися від них — не вдасться, треба терпіти. І головне, не уявляйте, що ваші друзі стануть дзвонити вам по телефону щовечора (як би це їм слід було робити), щоб дізнатися, чи не збираєтеся ви накласти на себе руки або хоча б не потребуєте ви в компанії, не хочеться вам піти кудись. Ні, заспокойтеся, якщо вони зателефонують, то саме того вечора, коли ви не одні і коли життя усміхається вам. А на самогубство вони скоріше самі штовхнуть вас, вважаючи, що це ваш борг перед собою. Хай береже вас небо від надто високої думки друзів про вашу особу! Щодо тих, хто зобов'язаний нас любити — я маю на увазі рідних і соратників (який вираз!), — тут зовсім інша пісня. Вони знають, що вам сказати: саме ті слова, які вбивають; вони з таким виглядом набирають номер телефону, начебто ціляться у вас із рушниці. І стріляють вони влучно. Ах, ці снайпери!