Книга / твір

Фарби біля килима нагадували язики полум'я. Холодні арабески, наче шипи, впивалися в болісно розкинуту бліду плоть килима. Ніжний рух у середині завмирав по краях килима; тут, в абстрактних орнаментах, таїлася смерть, вона ніби роздирала кігтями кричущі лінії, доводила їх до мертвого заціпеніння, міцно чіплялася в кожен відтінок кольору - так руки зневірених полонених стискають грати. Килим жив. Під жовтими квапливими руками старого з'являлося бліде обличчя. Мені навіть здавалося, що я бачу очі Мортона на блідому шовковому черепі.

Здатність бачити гарне і жахливе у звичайних речах - рідкісний дар, а не божевілля.

Гірше планів, що руйнуються з самого початку, були тільки плани, що гладко йдуть майже до самого кінця.

Чому, наприклад, запах ладану налаштовує людей містично, а сіра амбра розпалює пристрасті? Чому аромат фіалок будить спогади про померлу любов, мускус туманить мозок, а чампак повертає уяву? Мріючи створити науку про психологічний вплив запахів, Доріан вивчав дію різних пахучих коренів і трав, запашних квітів у добу дозрівання їх пилку, ароматних бальзамів, рідкісних сортів запашного дерева, нарда, що розслаблює, ховання, від запаху якої можна збожеволіти, алое, який, як то кажуть, зцілює душу від меланхолії.

Речі, від яких хочеться померти відразу, зараз же, не сходячи з місця, згодом стають швидкоплинними спогадами. Навіть ніби й не твоїми, а ніби прочитаними у книзі про чуже життя.

Страшно, коли на відповіді запитань немає.

Ми страждаємо, ми мріємо про щось, а потім це виявляється фальшю, дурницею. І стає зрозумілим, що зусилля абсолютно не коштували жертв. І тоді у фінальний момент ми буваємо розчаровані. Так що, можливо, варто, прибігши першим, зупинитися біля стрічки, не обірвавши її.

Кожен хотів би жити до кінця світу, а деякі – ще довше.

Задавати питання має сенс лише після того, як остаточно переконався, що самої відповіді не знайдеш. Тобто дуже, дуже рідко.

Краще ворог із цільного шматка, ніж друг, приклеєний трохи.