Книга / твір

... немає ні німців, ні жидів, ні слов'ян, а є просто люди, люди добрі і погані… Щастя полягає у праці на користь інших. Поки що ми можемо бути, у кращому разі, справедливими й добрими лише в сім'ї, але не можна любити свою сім'ю, якщо не любиш інших. Ми, люди похилого віку, пройшли важку школу, з нами були несправедливі, і ми були несправедливі, і це нас мучило, робило нещасними і отруювало навіть те маленьке щастя, на яке має право кожна козявка. Іди, слов'яночко, до своїх, там уже є багато добрих людей. Добрим та чесним належить світ. Є багаті та бідні люди, красиві та некрасиві, старі та молоді, освічені та неосвічені, але одне велике дорівнює всім, це – совість. Без совісті не можна жити, як без сонячного світла... Адже і любов теж совість, вища совість, коли людина робиться і краще, і чистіше, і справедливіше.

Але раптом... О, це прокляте слово! Ідучи назавжди, я несу в собі непереборний, малодушний страх перед цим словом. Я боюся його так само як слова "сюрприз", як слів "вас до телефону", "вам телеграма" або "вас просять до кабінету". Я дуже добре знаю, що слідує за цими словами.

Увійшов отруйник, поставив на стіл світильник і сказав: — Коли вип'єш напій, почни походжати, як радять знавці отрут. Відчуєш важкість у ногах — тоді лягай. Я стежитиму за дією отрути, за тим, як ціпеніють твої кінцівки... — І коли дійде до серця?... — запитливо глянув на нього Сократ. Отруювач кивнув. - Так. Тоді. Він подав чашу. Сократ прийняв її, розглянув карбований візерунок, усміхнувся — адже він передбачив, що отруту йому піднесуть у гарній посудині. Кинув погляд на сонячну квітку, натяком здійснив йому вилив — і залпом випив. Критон був блідий і відчував, що втрачає свідомість, - але тут він помітив: Сократ усміхнувся! — Хочеш ще щось сказати нам, мій любий? — тихенько спитав старий друг. Сократ не зводив погляду з золотоцвіту. — У кожній людині сонце — тільки дайте йому світити...

Один лікар казав: — Краще час від часу недоїдати, аніж постійно переїдати.

Впустіть мене. Я не скажу ні слова. Я буду мовчати. Я тільки хочу послухати, про що ви кажете.

Душа — це стіна, до якої ми притулилися спиною, щоб вистояти.

Біль виявився таким несподіваним, сильним і незаслуженим, що він навіть не заплакав, а дуже здивувався.

Смішно ти оснастився для цього світу.

Люди божевільні, а боги ще божевільніші.

Всі люди поєднують у собі чоловічі та жіночі характерні риси внаслідок свого бісексуального нахилу та перехресної спадковості, так що мужність і жіночність у чистому вигляді залишаються теоретичними конструкціями з невизначеним змістом.